Я - процесс мыслей

Я только волны на воде,

Которые гоняет Ветер,

Поэтому и нет нигде,

Меня тут нет! На этом Свете…

Меня тут нет,

Когда  проходит время,..

Когда здесь настает рассвет,

А я уже блуждаю в дебрях.

             

А я с мыслями улетел..

Не вижу Землю и себя теряю,

Неужто мысли мой предел?

Что им я больше жизни доверяю?

Твій Страх ;)

Я твій страх...

Я живу у тобі,
Я в твоїх думках
І в твоїй будові.

Я живу в тобі
Днями і ночами,
Вічно ти в журбі
Моїми слідами.

Моїми ідеш
Ти завжди стежками,
Я оплоти меж,
Я стіна з замками.

СЛУХАЙСЯ МЕНЕ!
БІЙСЯ! ПОВИНУЙСЯ!
Хай тебе веде
Моя стежка вузька.

Хай до тебе сон
Тут в житті прилине,
Щоб і не було,
Тут тебе й хвилини.

Щоб забувся десь
Між моїх кошмарів,
Стратився увесь
І не взнав, що далі...

І не взнав Життя,
І його пригоди,
І що є лиш я,
Там де розум бродить.

Там де він блука...
Темними стежками,
Там моя рука
Розум твій лякає...

Там я лиш живу,
В темнім коридорі,
Я не наяву!
Я думок лиш злодій.

Я їх украду,
Й поведу де темно,
Скажу їм біду,
Це для мене легко :-)

Я лише твій страх,
Я живу лиш в тобі,
Тут мене нема!!!
Я в думках, я злодій!

Я завжди краду
Час твій у ці миті,
Бо заснув твій Дух,
Й "форточки" відкриті.

Я в них прокрадусь,
Й Мозок налякаю,
В вир думок вселюсь,
Хай вони літають.

Хай вони бринять,
Як шалені бджоли,
В цей же час тут я
Заберу все твоє:

Заберу цю Мить,
Насолоду Світом,
Заберу рядки,
Заберу всі Квіти,
Заберу Святе,
Те як сходить Сонце,
Як сніжок іде,
І як дощ в віконце,
Як шумить трава,
Як літає вітер...
Ну а ти в думках...
Тай за мною підеш...

епілог
          Й не побачиш ти
          В Світі тут нічого,
          Будеш з страхом йти, -
          То загубиш Бога!

У вірші хотів описати як діє наш страх. Замітив, що в голові постійно рояться думки, постійно увага відвертається від моменту тут і зараз. Ми завжди чимось журимось, щось плануємо, обдумуємо, і 99% цих думок іде в негативному ключі, бо їх провокують наші страхи,  ми постійно боїмось, що щось не вийде, щось піде не так, що ми недостатньо гарні, здібні для чогось... когось... А насправді - це все непомітні ігри нашого страху.
Тому вирішив (точніше не вирішив, так рядки лягли)) віршик скласти як монолог Страху, який хвалиться своїми діяннями, і розказує як він нас контролює. Люди як правило завжди мотивовані страхом....В результаті ми настільки звикли до бігатні думок в голові, що навіть їх не помічаємо.
Потрібно старатись знаходитись тут і зараз, і контролювати ту бурю думок яка виникає з подачі страху.

Дякую :-)

P.S. важко було складати в рядки цей віршик, але я радий, що його склав, бо давно не писав)

Мозковий шум

І мене нема..
Я - робота мозку,
Затонув в думкахх,
Там де темно й млосно...

Там де тільки шум
Фабрик- механізмів,
Де роботи гул,
Логік цих залізних...

Де іде процес
Рішення проблеми...
Він завжди іде,
Навіть попри тебе...

Навіть і якщо думати не хочеш,
Мозок все одно, своє тут торочить...

Своє він мете,
У своїх проблемах
В нього вічно все, -
Все не так як треба.

Все у нього там, все "догори дриґом"
Там де пустота, він знайде обриви...

Він знайде краї,
Над якими страшно,
Аби спокій твій
Не знайшов, не бачив...

Він боїться взнать,
Як в душі є тихо,
Як спокійно там,
І не чуть про лихо.

Та якби я взнав,
Як прийти в ту тишу,
Я не був в думках -
Все би тут залишив.

Дякую :-)

Неспокій

А на душі завжди неспокій,
Завжди мете хула проблем,
Завжди твій мозок у пригоді,
Яку він сам собі зове.

Яку він сам тут закликає,
Аби вірішувать її,
У нього ж інших справ немає,
Навчили розум лиш гудіть...

Навчили в "труднощах" гуляти,
Аби він спокою не мав,
Аби він не прийшов до хати,
Лише з проблемами гасав...

Лише знаходив би проблеми...
І їх на собі тут гойдав,
Аби ти не прийшов до себе.
Й себе в житті ти не пізнав....

І не залишився на хвильку,
Хоча б на мить тотально тут...
Постійно розум буде нити...
Думки постійно з нього йдуть...

    Хотів закінчити щасливо,
    Рядками радості й бажань,
    Що ніби потім буде диво,
    І розум знайде власний Рай...

    Але його я тут не знаю,
    Не бачу раю між життя,
    Лише з думками я блукаю,
    Й не бачу в них я своє Я.

Дякую.

Марення

Всі думки і всі роздуми,
Вітер страху й бажань -
Те, що є тільки в розумі -
Того в світі нема,-

Тут немає де вклинити -
Всі фантазії, страхи, думки,
Тільки ми нещасливими,
Йдемо світом, бо розум привик...

Він привик тупо діяти -
Виділяти на прояв думки,
Аби лиш не помітити,-
Що один лиш тут він бачить сни...

Що немає в раельності -
Тут його філософій, думок
Тільки він не зостанеться -

Лишить власний Замо́к.

Він від світу закриється,

І піде в власні сни,

Тільки з ним не ведися ти!

Боцей розум 

не ти!!!

Дякую:-)              13.07.2011р. (00:10)