28 січ. 2014 р.

Я - процесс мыслей


Я только волны на воде,
Которые гоняет Ветер,
Поэтому и нет нигде,
Меня тут нет! На этом Свете…


Меня тут нет,
Когда  проходит время,..
Когда здесь настает рассвет,
А я уже блуждаю в дебрях.
             
А я с мыслями улетел..
Не вижу Землю и себя теряю,
Неужто мысли мой предел?
Что им я больше жизни доверяю?

24 січ. 2014 р.

Світ Примар


Пролог
Залишилися примари –
В цьому світі без людей,
Вже ніхто себе не має,-
Тільки его їх веде.

Тільки его управляє
Всю роботу робить сам,
Вже нікого тут немає,-
Тільки тіні, - Світ Примар.

Полетіли в даль листочки,*
Й поряд Дерева нема,
Повсихали на пісочку –
Так і вийшов Світ Примар…

Кожен з нас лише примара,
Тільки копія лиця,
Більш нічого не зоставив,
Его все собі узяв.
Дякую :-)

Его взяв собі свободу,
А Хазяїн – тюрмі,
Вже не вийде на природу,
Залишиться у пітьмі…

Тільки-тільки з пітьми вийде,
Як про себе явить біль,
Решту часу всі закриті,
Вже без них проходить Світ.

Вже без них усе стається
В цьому Світі без людей,
Сонце річечці сміється,
Ніч проходить – знову день.

Ну хіба Душа проявить –
І покаже свою суть
Лиш тоді собою станеш,
І побачиш власну путь.

За собов ти понесешся –
Й світ за радістю піде,
Лиш іди шляхом від серця,
Так віднайдеш ти себе.

Не себе, лише частинку,
Тільки прояви Душі.
Тільки те, що на хвилинку
Робить радісним цей Світ.

Щоб знайти себе Цілого –
Там де Ти і тільки Бог,
Треба вийти на дорогу,
На яку ще не ставав ніхто…

Бо вона лише для тебе,
Тільки ти її пройдеш.
І повернешся до себе,
В Світ, що вже не має меж…

В Світ, який для тебе ллється,
Поміж зір, других Світів,
Треба йти шляхом від Серця,
Щоб Себе ти тут зустрів.
Дякую:-)          7.08.2011р.


 * - алегоричне поячнення того, що кожен з нас ніби "листок", який відірвався від дерева і підхоплений вітром опинився в пустелі цього Світу, не знаючи хто він і для чого тут знаходиться.

22 січ. 2014 р.

Десь мій Дім

Я так замучився ось тут,
Я так стомився Сонце доганяти,
Коли ж я знайду свій приют,-
Коли ж прийду до свої хати?

Коли я сяду ранком там,-
А Сонечко відкриє обрій,
Й навколо мене красота -
А я сиджу у своїм домі...

І побіжить десь вдаль ручай,-
А я з під хати хмари проводжаю,
І Сонце вже схилилося за край,
А я ще дома - у своєму краї...

Залишусь мріями отам,-
Де в мене є у горах Домік,-
Нехай для мене там весна,
Покú я йду шляхами Долі.

19 січ. 2014 р.


Взяв рюкзак –
Пішов у Гори,
Все, тепер зі мною ліс говорить.

Все, отут моя поляна!
Тут собою знову  стану!






Дякую:-)
 


15 січ. 2014 р.

Все іде отут як треба!


Враз відпали всі проблеми,
Стало тихо на душі
Все іде отут як треба!
Я пишу собі вірші :)

12 січ. 2014 р.

Чого не учать в школі?

Чого не учать в школі
Оце життя любить?
Не вчать як жить на волі,
І стежкою своєю йти.

Не вчать, як дівчину привабить,
І як із нею далі буть…,
І як собі на радість?
Пройти життєву путь.

Чому не вчать як жити?
Як розважатись можна тут:
У гори й в ліс ходити,
І подорожей прокладать маршрут.


Що купа в світі задоволень,
Що радість є у миті цій!
Що твоє серце правду мовить,
Що з ним ти знайдеш Свою Ціль.

Чому не вчать життя любити?
І берегти навколо цей прекрасний Світ….
Лише тренують, щоб робити
На фабриках й заводах кожен зміг…

Щоб залишилися рабами,
Незрячими «дорослими дітьми»
І повзали за «своїми» богами,
Цього лиш «наша школа» вчить….

Усе життя ти будеш працювати,
Тебе для цього добре вчать,
Але прийдеться тут страждати,
Бо зараз й тут тебе нема!

11 січ. 2014 р.

Вихід з клітки

Боляче ламати клітку,
До якої ти так звик,
Боляче, сутужно, гірко,
Розривать старі замки.

Дуже тяжко битись в грати
З своїх страхів і чужих,
Але треба вириватись,
Щоб у клітці ти не зник.

Щоби ти там не лишився
І за ґратами не вмер,
Треба вирватись,
Щоб бився
В серці вогник тут й тепер.
Дякую :-)


Всі ми в тій чи іншій мірі знаходимось в клітці своїх страхів, комплексів і суджень про світ і самого себе. Ми раби того світогляду, який самі ж і створили. Та саме страшне тут не те, що у всіх є свої комлекси і табу, саме страшне, те що людям подобається так жити, їм подобається страждати і бути водночас і катом, і полоненим своїх думок. А коли ти починаєш спостерігати за собою і бачити, що дуже боляче вириватись з "клітки" старого світогляду, бо цей світогляд став твоєю звичкою, або ще гірше частиною тебе.