Рицарь
І Рицарь вийшов серед поля…
А на полі лиш одна трава…
Та Він прагне буть героєм,
Тому драконів зазива.
І Він видумує драконів –
Своїх запеклих ворогів,
І зустрічає їх шаленим боєм,
В боях показує свій гнів.
І злиться Він, і него́дує,
І шаленіє у бою,
Та в драці пісню Він не чує, -
Не чує пісню Він свою.
Не чує Він душі своєї,
Бо шепче ніжно та душа!
І за шоломом та бронею,
Він вже не бачить своїх чар.
Він вже не бачить свою силу,
В його вухах драконів крик…
Він хоче стати вільним і щасливим,
Але до бойні Він привик.
Бо битва – вже його стихія,
Усіх драконів Він здолати хоче,
І манить надувна надія, -
Що день Він знайде серед ночі.
Що подолавши свої страхи –
Він стане знов такий як був,
І у мечах шалених махів –
Він знайде істину свою.
Але стоїть він серед поля,
А в полі гомонить ключем трава,
І Вітер ніжністю говорить,
І Квіти Сонце зустріча.
А Він натяг свій обладунок…
І меч тремтить в його руках,..
В його очах глибокий смуток,
І у душі його печаль…
І Він не бачить цього гаю,
В його очах з’являється дракон…
Свободи Він не помічає,
Бо бій обитель і Закон.
І знову Він кида́ється у битву…
Та зачуває дивний звук,-
Приємний гул легкого вітру,
Доноситься до його вух.
І Він нарешті усе поняв –
Прийшла до нього теплота,
Він в мить відчув себе свідомим,
І легкість Вітру упізнав.
Й пропали вмить усі дракони,
І обладунок упав ниць,..
Пропали страхи й заборони,
Коли Він в поле подививсь:
Й побачив Він безмежне Небо,
Й трави зелений океан…
Побачив Він цей рай для себе,
Й себе у Раї упізнав.
Й побачивши красу – п’янку́ і ніжну,-
Він мовчки глянув у безмежність,
І підхопив його жагучо вітер,
І по безкрайності пішов Він легко…
14.03.2009р.
Дякую:-)
