Щастя - дискомфорт? О_о

Людина вишукує способи постраждати, бо нещастя і негативний стан вважає своїм природнім і постійним станом. Тому постійно повертається до свого комфортного болота яке є у неї на душі.

Це просто звичка.

Люди підсвідомо, чи може інстинктивно шукають комфорт. В даному випадку комфортом виступає сум, журба, тривога, страх… ці відчуття дуже близькі, може, навіть, рідні кожному з нас.

Тому страждаючи людина просто виконує роботу по облаштуванні своєї «зони комфорту», не усвідомлюючи що ця діяльність шкідлива для її життя.

Тому треба помітити за собою цю роботу і при бажанні))) замінити її на протилежну.

Тобто радіти життю і всім його проявам, радіти будь яким дрібницям. Поміняти своє відношення до життя!

Майже всі вчителі, які займаються саморозвитком говорять дуже подібні речі:

В.Зеланд,

писав, що потрібно виробити звичку слідкувати за своїми думками і переводити їх в позитивне русло, думати про те чого хочеш  досягти, а не боїшся уникнути. Ну і міняти відношення на позитивне, до будь яких, навіть проблемних на перший погляд ситуацій.

М. Норбеков,

У своїх книжках дав практики для роботи над характером людини, щоб вона вольовим зусиллям змогла перетворити лінивий, злиденний стереотип своєї поведінки і стати Особистістю, яка радіє життю і всього в ньому досягає.

Це лише мої думки….

Але я розумію, що ніхто не зробить тебе щасливим, поки ти прикладаєш усі зусилля для свого нещастя.

Найкраща мить твого Життя

    Прийшло на думку, що саме цей момент - найкращий в цілому житті.
Мить яку переживаєш у ці секунди - єдиний момент твого життя який ти можеш споглядати. Більше цей момент не повториться. І що би ти не робив і де б не був, саме теперішній час твого існування - найкращий в житті, бо ти спостерігаєш події, спостерігаєш життя і себе в ньому, ти дихаєш, дивишся на світ, а ще раз пережити ту чи іншу ситуацію в тебе не буде змоги.

Найбільше щастя - просто бути тут, усвідомити, що ти є, побачити себе і своє життя, як воно проходить, як розвиваються події, а ти Є в цих подіях.

    Та люди настільки заняті побутовими проблемами, що проживають це життя як у ві сні, вони не бачать його з сторони, вони з головою занурені у свої проблеми і не можуть навіть найти час для того, щоб спитати себе: "А для чого я живу?", вони навіть не задають собі це питання, про те щоби шукати смисл життя мова взагалі не йде.

   Тому треба почастіше "просинатись" і споглядати за своїм життям, інакше воно пройде повз тебе.

Нереализованность

Подумал, что люди несчастливы из за нереализованности своих задумок.  Они живут в мире ограниченных возможностей, в мире в котором за все мечты приходится платить, где никто не учит как получать желаемое или хотя бы справляться с жизненными трудностями. Нигде не учат как реализовать свои потребности и способности, или справиться со стрессом, который возникает, когда на пути появляются преграды.
Нас учат только зарабатывать деньги и тратить их на "необходимые" материальные вещи. Но никто и никогда не учил нас спрашивать себя: "Чего же на самом деле я хочу от жизни? Что мне нужно? Зачем я живу?"....
Думаю, что в каждом из нас заложена потребность осуществлять задуманное. Но на протяжении жизни чаще всего не получается осуществить свои планы, поэтому мы нещастны...
Системе конечно же выгодно такое положение, ведь нещастливым людям можно расказывать любые сказки, про рай после смерти, про светлое будущее, да и вообще про грядущие перемены, и люди будут верить во все, ведь человек без возможностей может обладать только верой.

Спасибо.

Десь мій Дім

Я так замучився ось тут,
Я так стомився Сонце доганяти,
Коли ж я знайду свій приют,-
Коли ж прийду до свої хати?

Коли я сяду ранком там,-
А Сонечко відкриє обрій,
Й навколо мене красота -
А я сиджу у своїм домі...

І побіжить десь вдаль ручай,-
А я з під хати хмари проводжаю,
І Сонце вже схилилося за край,
А я ще дома - у своєму краї...

Залишусь мріями отам,-
Де в мене є у горах Домік,-
Нехай для мене там весна,
Покú я йду шляхами Долі.

Все пролетить!

Це життя пролетить
Як не знаю що...
Як отой лелека,
Поїзд, що пішов...

Як осіннє листя,
Як весняний сніг,
Мрії не збулися,
Й ти ще щось не зміг...

Щось іще не встигнув,
А часу нема.
Стрілка час пробила,
Тай усе дарма...

Та й усе не варте
Ані суму й сліз,
Треба покидати,
Цей Прекрасний Світ...

І щоб не жаліти
За оцим життям,
В щасті треба жити,
Зараз й тут щодня.

Вірш написаний для того щоб мотивувати себе до дії. Щоб постійно нагадувати собі, що все закінчиться. Рано чи пізно наше життя добіжить до кінця і всі наші плани, задумки, бажання, можуть так і лишитись нездійсненними... Тому треба втілювати задумане поки це можливо.
І головне:
Треба насолоджуватись життям в цю мить!
Тут і зараз треба споглядати за тим, що ти робиш, як ти робиш, для чого? де ти знаходишся? що тебе оточує? треба "вилізати" з потоку думок в реальний світ. Бо ми живем тільки тут і зараз, а не в думках про майбутнє чи минуле.

Дякую :-)