Все пролетить!

Це життя пролетить
Як не знаю що...
Як отой лелека,
Поїзд, що пішов...

Як осіннє листя,
Як весняний сніг,
Мрії не збулися,
Й ти ще щось не зміг...

Щось іще не встигнув,
А часу нема.
Стрілка час пробила,
Тай усе дарма...

Та й усе не варте
Ані суму й сліз,
Треба покидати,
Цей Прекрасний Світ...

І щоб не жаліти
За оцим життям,
В щасті треба жити,
Зараз й тут щодня.

Вірш написаний для того щоб мотивувати себе до дії. Щоб постійно нагадувати собі, що все закінчиться. Рано чи пізно наше життя добіжить до кінця і всі наші плани, задумки, бажання, можуть так і лишитись нездійсненними... Тому треба втілювати задумане поки це можливо.
І головне:
Треба насолоджуватись життям в цю мить!
Тут і зараз треба споглядати за тим, що ти робиш, як ти робиш, для чого? де ти знаходишся? що тебе оточує? треба "вилізати" з потоку думок в реальний світ. Бо ми живем тільки тут і зараз, а не в думках про майбутнє чи минуле.

Дякую :-)

Твій Страх ;)

Я твій страх...

Я живу у тобі,
Я в твоїх думках
І в твоїй будові.

Я живу в тобі
Днями і ночами,
Вічно ти в журбі
Моїми слідами.

Моїми ідеш
Ти завжди стежками,
Я оплоти меж,
Я стіна з замками.

СЛУХАЙСЯ МЕНЕ!
БІЙСЯ! ПОВИНУЙСЯ!
Хай тебе веде
Моя стежка вузька.

Хай до тебе сон
Тут в житті прилине,
Щоб і не було,
Тут тебе й хвилини.

Щоб забувся десь
Між моїх кошмарів,
Стратився увесь
І не взнав, що далі...

І не взнав Життя,
І його пригоди,
І що є лиш я,
Там де розум бродить.

Там де він блука...
Темними стежками,
Там моя рука
Розум твій лякає...

Там я лиш живу,
В темнім коридорі,
Я не наяву!
Я думок лиш злодій.

Я їх украду,
Й поведу де темно,
Скажу їм біду,
Це для мене легко :-)

Я лише твій страх,
Я живу лиш в тобі,
Тут мене нема!!!
Я в думках, я злодій!

Я завжди краду
Час твій у ці миті,
Бо заснув твій Дух,
Й "форточки" відкриті.

Я в них прокрадусь,
Й Мозок налякаю,
В вир думок вселюсь,
Хай вони літають.

Хай вони бринять,
Як шалені бджоли,
В цей же час тут я
Заберу все твоє:

Заберу цю Мить,
Насолоду Світом,
Заберу рядки,
Заберу всі Квіти,
Заберу Святе,
Те як сходить Сонце,
Як сніжок іде,
І як дощ в віконце,
Як шумить трава,
Як літає вітер...
Ну а ти в думках...
Тай за мною підеш...

епілог
          Й не побачиш ти
          В Світі тут нічого,
          Будеш з страхом йти, -
          То загубиш Бога!

У вірші хотів описати як діє наш страх. Замітив, що в голові постійно рояться думки, постійно увага відвертається від моменту тут і зараз. Ми завжди чимось журимось, щось плануємо, обдумуємо, і 99% цих думок іде в негативному ключі, бо їх провокують наші страхи,  ми постійно боїмось, що щось не вийде, щось піде не так, що ми недостатньо гарні, здібні для чогось... когось... А насправді - це все непомітні ігри нашого страху.
Тому вирішив (точніше не вирішив, так рядки лягли)) віршик скласти як монолог Страху, який хвалиться своїми діяннями, і розказує як він нас контролює. Люди як правило завжди мотивовані страхом....В результаті ми настільки звикли до бігатні думок в голові, що навіть їх не помічаємо.
Потрібно старатись знаходитись тут і зараз, і контролювати ту бурю думок яка виникає з подачі страху.

Дякую :-)

P.S. важко було складати в рядки цей віршик, але я радий, що його склав, бо давно не писав)