Чарівний Сон

Я бачив сон,
в якому диво і світло радості було,
В якому я гуляв щасливо,
І це життя моє цвіло...

Я бачив сон,
в якому радість,... в якому я щасливим став,
В якому вся моя реальність
Набула ясності і барв...

Я бачив, як пишу я віршик,
І як щасливий я стою,
А потім я сиджу у тиші,
І свою хату впізнаю...

І друзі були там у мене,
І дівчина, яку любив,...
І все життя таке веселе....

Та я проснувся!!!!
ТО ЛИШ СНИ!!!

Усе у сні тім залишилось...
А я вернувся наяву,
Згадав, що це мені наснилось,
Але для цього я живу.

Дякую :-)

Дискомфортність

Останнім часом часто думаю про дискомфортність цього світу. Адже якщо задуматись, то на нашій планеті, попри усю її красу, природні багатства і багатогранність можливостей, досить складно жити. Бо щоб отримати елементарні засоби пересування та житло - потрібно віддавати дорогоцінний час свого недовгого перебування тут. Маю на увазі, що не продумані такі питання як забеспечення людини житлом та засобами для життя. Тобто, для того щоб купити дім потрібно пропрацювати ледь не пів життя. Вражає нецивілізованість цієї системи. Адже тут людина мусть кращі роки свого життя (дитинство, юність) провести в навчальних закладах, котрі вчать, а швидше муштрують людину для виживання в системі. В розвинутих країнах хоча би знання систематизуються, і це дає змогу швидше реалізувати себе в матеріальному плані, а в менш розвинутих, отримані знання в школі і ВУЗі взагалі не пригоджуються і приходиться буквально шукати засоби для виживання.... стає страшно коли усвідомлюєш, що ти потратив купу часу на навчання, яке тобі не пригодиться.... Але повертаючись до теми цього посту, хочу сказати, що розумію чому в на Землі таке становище. Невеликій групі "людей" дуже хочеться керувати всіма іншими людьми. А іншого способу як управління через гроші вни не придумали. Хоча чому не придумали? Є ж релігії, політичні ідеології, та й взагалі національні і патріотичні цінності, які прививаються нам з дитинства.... Я веду до того, що в людей немає свободи і вони змушені жити в світі котрий повен труднощей, проблем і дискомфорту.... Можливо, це така собі школа життя, щоб як то кажуть "життя медом не казалось" :)
Та мені все ж хотілось, аби в світі все було добре. Надіюсь, що колись свідомість нашої Цивілізації виросте, і матеріальні блага стануть доступними, і головним буде не заробляння грошей, а ріст особистості. Бо якщо б існувала система, яка за замовчуванням забеспечує тебе житлом, їжею і необхідними для існування речима, то ми б не тратили це життя в погоні за матеріальними цінностями, а шукали духовні.

Дякую.

Все пролетить!

Це життя пролетить
Як не знаю що...
Як отой лелека,
Поїзд, що пішов...

Як осіннє листя,
Як весняний сніг,
Мрії не збулися,
Й ти ще щось не зміг...

Щось іще не встигнув,
А часу нема.
Стрілка час пробила,
Тай усе дарма...

Та й усе не варте
Ані суму й сліз,
Треба покидати,
Цей Прекрасний Світ...

І щоб не жаліти
За оцим життям,
В щасті треба жити,
Зараз й тут щодня.

Вірш написаний для того щоб мотивувати себе до дії. Щоб постійно нагадувати собі, що все закінчиться. Рано чи пізно наше життя добіжить до кінця і всі наші плани, задумки, бажання, можуть так і лишитись нездійсненними... Тому треба втілювати задумане поки це можливо.
І головне:
Треба насолоджуватись життям в цю мить!
Тут і зараз треба споглядати за тим, що ти робиш, як ти робиш, для чого? де ти знаходишся? що тебе оточує? треба "вилізати" з потоку думок в реальний світ. Бо ми живем тільки тут і зараз, а не в думках про майбутнє чи минуле.

Дякую :-)

Твій Страх ;)

Я твій страх...

Я живу у тобі,
Я в твоїх думках
І в твоїй будові.

Я живу в тобі
Днями і ночами,
Вічно ти в журбі
Моїми слідами.

Моїми ідеш
Ти завжди стежками,
Я оплоти меж,
Я стіна з замками.

СЛУХАЙСЯ МЕНЕ!
БІЙСЯ! ПОВИНУЙСЯ!
Хай тебе веде
Моя стежка вузька.

Хай до тебе сон
Тут в житті прилине,
Щоб і не було,
Тут тебе й хвилини.

Щоб забувся десь
Між моїх кошмарів,
Стратився увесь
І не взнав, що далі...

І не взнав Життя,
І його пригоди,
І що є лиш я,
Там де розум бродить.

Там де він блука...
Темними стежками,
Там моя рука
Розум твій лякає...

Там я лиш живу,
В темнім коридорі,
Я не наяву!
Я думок лиш злодій.

Я їх украду,
Й поведу де темно,
Скажу їм біду,
Це для мене легко :-)

Я лише твій страх,
Я живу лиш в тобі,
Тут мене нема!!!
Я в думках, я злодій!

Я завжди краду
Час твій у ці миті,
Бо заснув твій Дух,
Й "форточки" відкриті.

Я в них прокрадусь,
Й Мозок налякаю,
В вир думок вселюсь,
Хай вони літають.

Хай вони бринять,
Як шалені бджоли,
В цей же час тут я
Заберу все твоє:

Заберу цю Мить,
Насолоду Світом,
Заберу рядки,
Заберу всі Квіти,
Заберу Святе,
Те як сходить Сонце,
Як сніжок іде,
І як дощ в віконце,
Як шумить трава,
Як літає вітер...
Ну а ти в думках...
Тай за мною підеш...

епілог
          Й не побачиш ти
          В Світі тут нічого,
          Будеш з страхом йти, -
          То загубиш Бога!

У вірші хотів описати як діє наш страх. Замітив, що в голові постійно рояться думки, постійно увага відвертається від моменту тут і зараз. Ми завжди чимось журимось, щось плануємо, обдумуємо, і 99% цих думок іде в негативному ключі, бо їх провокують наші страхи,  ми постійно боїмось, що щось не вийде, щось піде не так, що ми недостатньо гарні, здібні для чогось... когось... А насправді - це все непомітні ігри нашого страху.
Тому вирішив (точніше не вирішив, так рядки лягли)) віршик скласти як монолог Страху, який хвалиться своїми діяннями, і розказує як він нас контролює. Люди як правило завжди мотивовані страхом....В результаті ми настільки звикли до бігатні думок в голові, що навіть їх не помічаємо.
Потрібно старатись знаходитись тут і зараз, і контролювати ту бурю думок яка виникає з подачі страху.

Дякую :-)

P.S. важко було складати в рядки цей віршик, але я радий, що його склав, бо давно не писав)

Мозковий шум

І мене нема..
Я - робота мозку,
Затонув в думкахх,
Там де темно й млосно...

Там де тільки шум
Фабрик- механізмів,
Де роботи гул,
Логік цих залізних...

Де іде процес
Рішення проблеми...
Він завжди іде,
Навіть попри тебе...

Навіть і якщо думати не хочеш,
Мозок все одно, своє тут торочить...

Своє він мете,
У своїх проблемах
В нього вічно все, -
Все не так як треба.

Все у нього там, все "догори дриґом"
Там де пустота, він знайде обриви...

Він знайде краї,
Над якими страшно,
Аби спокій твій
Не знайшов, не бачив...

Він боїться взнать,
Як в душі є тихо,
Як спокійно там,
І не чуть про лихо.

Та якби я взнав,
Як прийти в ту тишу,
Я не був в думках -
Все би тут залишив.

Дякую :-)

Обезціненість

Усвідомив, що люди зовсім не цінять просте перебування тут. Вони прийняли існування, життя, втілення в матеріальному тілі як данність. І зовсім не цінують унікального шансу данного їм Всесвітом.
Люди поринули в рутину надуманих проблем і не бачать краси, багатства, "изобилия" )) і достатку оточуючого їх буття.
Бути тут - це вже радість,
дихати, - це вже здобуток,
мати можливість змінювати і покращувати свій Світ - це вже велика розкіш.

Дякую :-)

Паралельний Світ

Паралельний Світ,
Інші варіанти,
От би я хоч зміг, -
Туди б завітати...

Там у мене є
Й мотоцикл, й машина,
Я роблю своє,
Те до чого лину...

Там моя душа,
На своєму полі,
Робить що бажа,
І нема неволі...

І нема проблем,
Й недостатку грошей,
Все "по маслу" йде,
Як той намір Божий...

Все отам гаразд,
Всьому є можливість,
От би я хоч раз,
Зміг там опинитись...

От би я здійснив,
Те, що я задумав,
Ріку переплив,
І покинув тугу...

От би я здійснив,
Те, що є у планах,
Перейшов шляхи,
Які мрієв стануть...

Але зараз тут
Є лише можливість,
Швидше я б збагнув,
Й користь з всього виніс!

Швидше я б пройшов
Тут життя уроки,
Щоб собі знайшов,
Те, що бачу збоку....

Те що тільки є
В Паралельнім світі,
Ти візьми своє,
Поки Сонце світить!

Поки дні твої,
На Землі ще сяють,
Ти від серця дій!
Цілі щоб здійснялись.

Дякую :-)

Якщо вірити в теорію про те, що паралельно з нашим світом існують варіанти подій які могли з нами трапитись, то дуже б хотілось перейти на ці потенційні варіанти подій, де в мене тебе вже є те, чого ти хочеш...